Поняце чесноти ма широке значенє. Ище од Античней Греческей ше хаснує слово ,,чесносц”. Даяки думателє хтори хасновали спомнуте слово то филозофи ,,Сократскей школи”, як цо и сам Сократ. Диоґен зоз Синопи визначує же чесносц то щесце ,,Чесносц єдна, вона сама по себе щесце”, док Сократ гутори же чесносц то знанє ,,Чесносц то знанє”. Аристотел, як єден од найуплївовнєйших особох зоз швета филозофиї, гутори же маме погришне становиско ґу чесносци, же зме научени розумиц чесносц як антоним хиби.
Як, наисце, Аристотел толковал чесносц? Тота прикмета варирює помедзи двох концох и находзи ше помедзи нєдостатку и звишку. Зоз тих твердзеньох заключуєме же ше находзи у златним штредку помедзи двома концами. Як идеални приклад за тото розуменє можеме вжац шмелосц хтора ше находзи на ґарадичи помедзи аболутней шмелосци и бояжлївосци. До прикметнїкох хтори означую чесносц кладземе и мудросц, розумносц, праведносц, пошвеценосц, чесносц, велькодушносц, правдивосц, улюдносц, товаришство, самозвладованє, племенїтосц души, милосц, даровитосц.
Горе наведзене твердзенє нашого погришного розуменя чесноти ше надовязує на Аристотелово розуменє чесноти. Кед баржей розпатриме чесноту и хибу зрозумиме же таке розуменє, наисце, погришне. Так же, процивносц єдней хиби то друга хиба, а нє чеснота.
Чеснота ма барз широке значенє. Можеме повесц за ню же є прикмета и диспозиция хтора представя основу за ценєнє. Вираз чеснота нє указує лєм на прикмети людзох т.є. на морални вредносци. Чеснота нє иста за каждого поєдинца, исто як цо ю и кажди поєдинєц може страциц або здобуц. Важне же бизме свойо добри прикмети правилно учели и розвивали у напряме ясного шветла. Чесноту дефинуєме як найкрасшу чловекову прикемту од хторей завиши наша цикавосц и погляд на швет. Прето можеме повесц же: ,,Чеснота то тота способносц хтора нам помага же бизме ше добре знашли у живоце, же бизме мало робели, а вельо достали. ”. Або ,,Чеснота то знац добре спреведнуц и нє буц лапени.”. На тот способ єдино указуєме свой попатрунок на швет и свойо жаданя, а нє – гварели би Платон и Аристотел – тото цо саме поняце чесноти, наисце, и значи.
Нєшка поняце чесноти ше нє пременєло. Кажде крача за лєпшим и щешлївшим животом хтори оправдує зоз моралносцу, доброту. А кеди чловек добри? – Кед ма поступки як розумни чловек. А як вон поступа? – Так же глєда нєпогубени, шорови розум. А яки то исправни розум? – Вон дїйствує лєм кед нашо поступки ,,красни, ускладзени”, а ,,красни, ускладзени” су кед су помедзи превельо и премало.
Сара Планчак IV1